Де взяти трофей: купують, обмінюють чи отримують «із мокрими печатками»?
Шлях ворожого заліза до лабораторій українських розробників буває різним. Хтось отримує його безпосередньо від бійців із передка, а хтось користується свіжими централізованими програмами.
Олег Федоришин, R&D-директор DevDroid розповідає, щл компанія не купує російські зразки, хоча, безумовно, інженерам було б цікаво їх дослідити. «До речі, нещодавно кластер Brave1 запустив програму, яка якраз має допомогти з доступом до трофейних зразків для розробників. Але саме у сегменті наземних роботизованих комплексів (НРК) росіяни поки не застосовують їх настільки масово, щоб виник задоволений попит на аналіз», — повідомив він dev.ua.
У BlueBird Tech зазначають, що ринок трофеїв живе за власними законами: самі військові іноді привозять вироби для дослідження, а іноді пропонують обмін або продаж окремих зразків. Втім, для засобів РЕБ чи детекції фізичний залізячний екземпляр потрібен не завжди.
За словами Валерія Зарубіна, співзасновника BlueBird Tech, часто достатньо аналізу радіочастотного спектра, сигналів управління та даних із поля бою. «Джерелами знань є не лише залізо, а й дані від інженерів із підрозділів, радіоелектронної розвідки та постійний моніторинг відкритих джерел. Але доступ до серійних виробів противника все одно дає додаткове розуміння того, як саме реалізовані ті чи інші технологічні рішення», — зазначає він.
А от у Frontline Robotics згадують епічні кейси перших місяців великої війни. «Ми не купуємо російські трофейні зразки. Інколи військові передають нам на огляд щось цікаве — їх ми, звісно, аналізуємо. На початку повномасштабної війни траплялися цікаві трофеї. Наприклад, отримали трофейний комплекс із усією документацією та паспортами, який був виготовлений ледь не в січні 2022 року, а вже в березні був у нас — із усіма мокрими печатками», — згадує Павло Косолапкін, CTO та співзасновник Frontline Robotics.
«Аналоговнєт» під мікроскопом
Технологічного шоку ворожа техніка у наших інженерів зазвичай не викликає. Найчастіше це мікс радянської спадщини, китайського цивільного імпорту та західних чипів, закуплених в обхід санкцій. Проте окремі деталі змушують підняти брови.
Наприклад, американська розкіш у «Орлані». «На початку повномасштабної мали у себе трофейний „Орлан“. Звісно, ми його розібрали і побачили в ньому американський ADIS (високоточний інерціальний модуль). Ми здивувалися, що там стоїть такий дорогий компонент, який скоріш за все інтегрували для отримання надлишкових характеристик. Однак точності обчислень все одно не вистачило», — пригадує Павло Косолапкін.
Ворожий зв’язок та Mesh-мережі — подекуди ще один предмет заздрощів для українських інженерів. За словами Олега Федоришина, якщо в залізі НРК росіяни поки не вражають, то в системах зв’язку вони діють системно. «Вони досить активно розвивають Mesh-мережі й намагаються масштабувати цей підхід. Це напрям, у якому вони ведуть послідовну роботу й досягають непоганих результатів», — пояснює R&D-директор DevDroid.
Валерій Зарубін з BlueBird Tech своєю чергою підкреслює: переосмислення — це двосторонній процес. Адже, на його думку, у Defense Tech інновація часто полягає не у створенні чогось з нуля, а у швидкому переосмисленні вже існуючих рішень. «Складно виділити якийсь один конкретний виріб, який би став справжнім технологічним шоком. Слідкуємо за еволюцією рішень: ворог активно комбінує радянську спадщину, китайські компоненти та власні розробки. Для наших інженерів цінність полягає у можливості зрозуміти логіку створення та застосування на полі бою», — зізнається підприємець.
Гонка адаптацій: як швидко застарівають технології на фронті
Головне правило сучасної війни: якщо твій продукт став ефективним, ворог гарантовано створить контрзахід. І це давно відомом усім виробникам зброї. Життєвий цикл розробок за час повномасштабної війни скоротився з років до місяців або навіть тижнів, констатують виробники.
Валерій Зарубін з BlueBird Tech підтверджує: «Випадки, коли виріб застаріває ще до масового виробництва, трапляються регулярно. Команда може пройти складний шлях розробки, довести виріб до високого рівня готовності, отримати позитивний зворотний зв’язок від військових, а вже на етапі підготовки до серійного виробництва зрозуміти, що вимоги фронту змінилися». Причина такої швидкості, за його словами, не завжди в помилках розробників — змінюється сама ситуація на полі бою. «Виграють компанії, які можуть паралельно працювати над кількома поколіннями продуктів і тримати активний цикл R&D», — констатує він.
У Frontline Robotics гнучкість R&D закладають заздалегідь, щоб уникнути «смерті» виробу на конвеєрі: «Конкретно у нас такого не траплялося. Наш процес R&D доволі гнучкий, ми робимо все для активної реакції на фідбек військових і намагаємося прогнозувати наперед», — розповідає Павло Косолапкін. У масове виробництво, додає він, допускають продукти, актуальні для фронту, а всі апдейти готуються для подальших ітерацій.
«Зараз, наприклад, почали активно використовувати дрони, які збивають ворожі безпілотники або скидають щось на них із метою збиття. Це важливо, і на такі адаптації необхідно реагувати, що наша команда стабільно і робить», — подливіся Косолапкін з dev.ua .
Філософія конкуренції: Людина vs Залізо
Головна відмінність між українським та російським ВПК полягає не лише у швидкості R&D, а й у базових цінностях та структурі ринку, переконують виробники озброєння, з якими спілкувався dev.ua.
Олег Федоришин з DevDroid переконує, що українські інженери намагаються конкурувати технологіями. «Наше головне завдання — зробити так, щоб Україна несла якомога менші втрати, навіть якщо це іноді дорожче», — каже він.
DefTech топи визнають: українським розвитком технологій значною мірою рухає приватний сектор, який швидко реагує на потреби фронту. У росії ж підхід інший. «Там значно менше думають про збереження особового складу, а багато задач вирішують за рахунок людського ресурсу. Саме це ми й бачимо на полі бою», — резюмує Федоришин.
/
Український Defense Tech — це не просто R&D у тилу, а безперервні перегони на випередження. Поки ворог намагається тиснути кількістю та м’ясними штурмами, наші інженери шукають технологічну перевагу: розбирають російські «Орлани», аналізують ворожі зв’язки та перебудовують свої продукти прямо під час серійного випуску.
Ми поспілкувалися з представниками трьох українських MilTech-виробників: Павлом Косолапкіним (CTO та співзасновником Frontline Robotics), Валерієм Зарубіним (співзасновником BlueBird Tech) та Олегом Федоришиним (R&D-директором DevDroid). Вони розповіли, як до українських виробників озброєння потрапляють ворожі трофеї, що реально дивує в російських «аналоговнєтах» і чому життєвий цикл успішного продукту на цій війні іноді вимірюється тижнями.
